У нашому суспільстві прийнято протиставляти підприємців громадським діячам, громадських діячів – держслужбовцям, а тих - підприємцям. Однак «підприємництво» – це не сфера зайнятості, не «сектор». Підприємництво – це спосіб життя, мислення, роботи.
Традиційно словосполучення «стати підприємцем» розуміють як «розпочати свій бізнес». Але це досить довільне трактування цього терміну, який має набагато глибшу історію та наділений значно більшим смислом. Слово «підприємець» у французькій економічній науці виникло ще в 17-18 сторіччях: тоді так почали називати людей, що беруться за якийсь значний проект чи справу. Конкретніше, так називали тих хоробрих, які знаходили способи робити нові і кращі речі, стимулюючи прогрес. Підприємець, за словами тодішніх вчених, це той хто створює цінність.
Вчені минулого сторіччя називають підприємців «агентами змін».
Наші ж сучасники, погоджуючись в цілому зі своїми попередниками, починають робити акцент на поняття «можливостей». Вчений Пітер Друкер, наприклад, вже не вимагає від підприємця бути причиною змін. Він бачить у них тих, хто використовує можливості, які створюють зміни. Він пише: «Ось що є ключовим для підприємця і підприємництва: підприємець завжди шукає змін, реагує на них та використовує їх як можливість». Підприємцеві притаманне таке мислення, яке в першу чергу бачить можливість, ніж проблему, породжену змінами.
У сучасному розумінні підприємництва заснування власного бізнесу не є ані необхідним, ані достатнім для того, щоб називатися підприємцем. Не є обов’язковою умовою підприємництва й корисний мотив.
Говард Стівенсон, провідний теоретик підприємництва в Гарвардській школі бізнесу, описує суть підприємницького менеджменту як «гонитва за можливостями без врахування ресурсів, якими володієш у даний момент». Він помітив, що підприємці не тільки бачать та переслідують можливості, які вислизають із поля уваги адміністративного менеджменту, вони також не дозволяють первинно даним їм ресурсам обмежувати їхню свободу вибору. Підприємець мобілізує ресурси інших для досягнення своєї мети, адміністратор же дозволяє наявним ресурсам та посадовим інструкціям визначати своє бачення та поведінку.
Для бізнесу здобуте багатство є способом вимірювання створеної цінності. Бізнесмен є суб’єктом ринкової системи, яка й визначає чи створив він цінність. Ринок не є досконалим, але в кінцевому рахунку все відбувається саме так.
Але ринки не працюють так само добре для соціальних підприємців – тих хто створює не споживацьку, а соціальну цінність. Створену соціальну цінність виміряти дуже важко, причому сам підрахунок, окрім складності, ще й завжди є дискусійним. Навіть коли соціальний вплив можна виміряти, його дуже важко приписати якомусь одному конкретному впливу. Та, навіть якщо можна виміряти та приписати певному впливу, соціальні підприємці далеко не завжди можуть перевести їх в економічну форму. Здатність залучати благодійні ресурси, наприклад, не завжди є показником того, що соціальний підприємець створює певні важливі для благодійників цінності: психічне задоволення людей, які жертвують або пропонують свої послуги як волонтери, дуже слабо пов’язано з реальним соціальним впливом, якщо взагалі якось пов’язано.
Грегорі Діз, директор Центру розвитку соціального підприємництва Дюкського університету (США) (в цій статті використовується багато його думок), дає таке визначення поняттю «соціальне підприємництво»:
«Соціальний підприємець відіграє роль агента соціальних змін завдяки тому що він:
Приймає на себе місію по створенню та підтримці соціальної цінності,
Знаходиться в постійному пошуку та реалізації нових можливостей для досягнення цієї місії,
Включений в безперервний процес інновації, адаптації та навчання,
Діє рішуче, не обмежуючи себе тільки тими ресурсами, що є в даний момент,
Демонструє найвищу відповідальність по відношенню до своїх клієнтів та за результати своєї діяльності».
Це визначення, безумовно, є дещо ідеалізованим. Але кожен справжній соціальний підприємець в різних пропорціях відповідає наведеним критеріям.
Як бачите, «соціальний підприємець» відрізняється від «ринкового» лише цінностями, які він створює: в першому випадку – це соціальні цінності, в другому – споживацькі.
Наведемо далі тлумачення автором вищенаведеного визначення, використаних в ньому термінів, зі своїми, звичайно ж, коментарями.
Агенти змін у соціальному секторі
Соціальні підприємці є реформаторами і революціонерами, як і ринкові, але при цьому зі своєю соціальною місією. Вони виробляють фундаментальні зміни в тому, як робляться справи в соціальному секторі. Вони сміливо дивляться в майбутнє. Вони більше впливають на справжні причини проблем, ніж займаються лікуванням симптомів. Найчастіше вони зменшують потреби, ніж просто їх задовольняють. Вони прагнуть до створення системних змін і стійких покращень. Хоча вони можуть діяти локально, їх діяльність має потенціал провокувати глобальні покращення в обраних ними сферах, чи то освіта, охорона здоров'я, економічний розвиток, екологія, мистецтво чи будь-яка інша соціальна сфера.
Ми не можемо протиставити це визначення «ринковим підприємцям»: ті теж, не в переносному сенсі, як тут, а в реальному продають не тільки рибу, а й вудки.
Прийняття місії зі створення та підтримки соціальної цінності
Це ключовий момент, який відрізняє соціальних підприємців від бізнес підприємців і навіть від соціально відповідального бізнесу. Для соціального підприємця соціальна місія лежить в основі. Це місія з соціального поліпшення, і вона не може бути пожертвувана в ім'я виробництва індивідуальних цінностей (фінансових надходжень або споживчих вигод). Отримання прибутку, створення багатства або задоволення бажань споживачів - все це може бути частиною моделі, але при цьому лише засобом для досягнення соціальної мети, не самоціллю. Прибуток не є мірою створення цінності, так само як і задоволення споживача, такою мірою є саме соціальний вплив. Соціальні підприємці шукають довгострокової соціальної віддачі від інвестицій. Соціальні підприємці хочуть більшого, ніж швидкий результат, вони хочуть тривалого та сталого поліпшення. Вони думають про підтримуваний вплив.
Безперервний пошук і реалізація нових можливостей
Там, де інші бачать проблеми, соціальні підприємці бачать можливості. Їх поведінка зумовлена не стільки сприйняттям соціальної потреби і співчуттям, скільки тим, що у них є бачення того, як домогтися поліпшення, і вони сповнені рішучості зробити так, щоб їх бачення запрацювало. Вони наполегливі. Моделі, які вони розробляють, і підходи, які застосовують, можуть творити зміни і часто дійсно їх творять, тому що підприємці вивчають, що працює, а що ні. Ключовий елемент - це наполегливість у поєднанні з готовністю вносити поправки по ходу справи. І коли на шляху зустрічається перешкода, підприємці не кидають почате, а запитують: «Як нам подолати цю перешкоду? Як ми можемо змусити це працювати?».
Власне – жодної різниці з «ринковими» підприємцями!
Залучення в безперервні процеси інновацій, адаптації та навчання
Підприємці інновативні. Вони відкривають нові землі, розробляють нові моделі та застосовують нові підходи. Тим не менш, інновація може приймати безліч форм. Інновація не обов'язково повинна бути чимось абсолютно ще невідомим, вона може бути простим застосуванням вже існуючої ідеї в новому місці або в новій ситуації. Підприємцям не потрібно бути винахідниками. Вони просто повинні вміти творчо застосовувати те, що винаходять інші. Їх інновації можуть виявлятися в тому, як вони структурують свою ключову програму, або як вони залучають ресурси, або як фінансують свою роботу.
З фінансового боку соціальні підприємці шукають інновативні підходи, щоб зуміти гарантувати, що їхня структура буде мати доступ до ресурсів до тих пір, поки вона створює соціальну цінність. Ця готовність бути інновативним є частиною способу дії підприємця. Це не просто разовий сплеск творчості. Це безперервний процес вивчення, навчання та виправлення. І безумовно, з інноваціями завжди приходить невизначеність і ризик невдачі. Підприємці, як правило, мають високу стійкість до невизначеностей і вчаться керувати своїми і чужими ризиками. Вони сприймають невдачу в проекті як освітній досвід, а не як особисту трагедію.
Знову ж таки – ніякої різниці!
Рішучість дії, необмеженість ресурсами, що є зараз
Соціальні підприємці не дозволяють своїм обмеженим ресурсам стримувати своє бачення. У них є навички робити багато, маючи небагато коштів, залучати ресурси інших. Вони ефективно використовують свої власні мізерні ресурси і примножують їх за рахунок залучення партнерів і співпрацюючи з іншими. Вони досліджують всі можливості для залучення ресурсів. Вони не обмежені нормами і традиціями своєї галузі діяльності. Вони розробляють різні стратегії із залучення ресурсів, які можуть підтримати і зміцнити їх соціальну місію. Вони ретельно зважують всі ризики і керують слабкими сторонами справи, щоб зменшити ту шкоду, яку може заподіяти невдача. Вони розуміють наскільки готовий ризикувати кожен із учасників справи і використовують своє розуміння, щоб переносити ризики на тих, хто краще інших готовий впоратися з ними.
У цьому аспекті різниця між «ринковим» і «соціальним» підприємцем полягає в тому, що «ринковий» ризикує «своєю шкірою», а «соціальний» – справою, яку робить. Тому «ринковики», на нашу думку, є більш активними й винахідливими в пошуку та використанні ресурсів для розвитку.
Відповідальність перед своїм клієнтам і за результат своєї діяльності
Так як ринкова система автоматично не відсіває неефективні та негідні соціальні підприємства, соціальні підприємці роблять додаткові зусилля, щоб бути впевненими, що вони дійсно створюють цінність. Це означає, що вони шукають глибокого розуміння з боку тих, на чиє благо вони працюють. Вони стежать за тим, наскільки правильно змогли оцінити потреби тих людей, яким вони надають свої послуги, а також тих спільнот, всередині яких діють. У деяких випадках це передбачає тісні взаємини з цими спільнотами. Вони також повинні розуміти очікування та установки своїх інвесторів, включаючи всіх тих, хто інвестує в них свої гроші, час а також хто їм допомагає. Вони прагнуть забезпечити реальні соціальні поліпшення для своїх клієнтів і їх спільнот, а також привабливі соціальні та фінансові вигоди для своїх інвесторів. Знаходження балансу між очікуваннями інвесторів і потребами спільноти є важливою складовою їх складної справи. Коли це можливо, соціальні підприємці створюють подобу ринкових механізмів зворотного зв'язку, щоб зміцнити свою відповідальність. Вони вимірюють свій прогрес у термінах соціальних, фінансових та управлінських результатів, а не просто в термінах їх розміру, продуктивності і поточних процесів. Вони використовують цю інформацію, щоб коригувати власний курс, якщо буде потрібно.
Власне, в адекватному відстеженні результативності та ефективності своєї діяльності «ринковим» підприємцям набагато легше, ніж «соціальним».
Як бачите, у «соціальних» та «ринкових» підприємців набагато більше спільного, ніж могло здаватися. До підприємців можна віднести ще й таку рідку «породу» як державні підприємці. Ні, це ні в якому разі не стосується менеджменту підприємств, що знаходяться в державній власності. Для ілюстрації наведемо приклад, про який вже писали в своєму блозі на ГУРТі, власне, звідти й «цитата цитати»:
«Пришли совсем другие люди – более молодые, более образованные. Которые могут выдумывать разные проекты… Вот, скажем, Рузаевка, район Мордовии. Типичная проблема – в удаленном районе стоит школа на 400 учеников, а учеников всего 120. А топить-то и содержать школу надо, а денег на это нет. Рядом сельская больница – чистая и вполне пристойная, есть врачи, сестры, даже грязь лечебную завозят для грязевых ванн. Одна проблема – больных мало. А огромное здание тоже содержать надо. Председатель сельсовета, главврач больницы и директор школы родили проект – создание на базе больницы профилактория для школьников всего района. Поправлять здоровье без отрыва от учебного процесса. Два минуса соединили в один плюс, просчитали экономически и сейчас реализуют».
Чим не приклад підприємництва! Але його не можна віднести ані до «ринкового», ані до «соціального», бо люди все-ж таки на державній службі, тобто з одного боку їм треба було вирішувати проблеми підвідомчих їм територій та держструктур, за це вони одержують гроші, але з іншого – на їхню зарплатню навряд чи якось вплинуло це покращення. Звичайно, в державному секторі такийх вкрай мало. Навіть далеко не всі комерсанти є підприємцями (хай вони й відповідним чином зареєстровані), далеко не всі засновники та керівники НУО є «соціальними підприємцями».
У першій частині статті було висловлено таку думку: «розвиток підприємництва є ключовим фактором і майже єдиним шляхом утвердження в нашій країні громадянського суспільства». Сподіваємось, після прочитання другої частини ви погодитесь з автором, або хоча б зрозумієте його позицію! Якщо вистачить часу та натхнення, сподіваємось в наступній частині висловити думки щодо розвитку підприємництва в тому значенні, в якому даний термін визначено в цій публікації.
Успіхів вам та натхнення!
Контакти
Михайло Ізюмський
ГО “Толеранс центр”
http://www.facebook.com/izyumskiy
Розсилка від ГУРТа gurt.org.ua
Традиційно словосполучення «стати підприємцем» розуміють як «розпочати свій бізнес». Але це досить довільне трактування цього терміну, який має набагато глибшу історію та наділений значно більшим смислом. Слово «підприємець» у французькій економічній науці виникло ще в 17-18 сторіччях: тоді так почали називати людей, що беруться за якийсь значний проект чи справу. Конкретніше, так називали тих хоробрих, які знаходили способи робити нові і кращі речі, стимулюючи прогрес. Підприємець, за словами тодішніх вчених, це той хто створює цінність.
Вчені минулого сторіччя називають підприємців «агентами змін».
Наші ж сучасники, погоджуючись в цілому зі своїми попередниками, починають робити акцент на поняття «можливостей». Вчений Пітер Друкер, наприклад, вже не вимагає від підприємця бути причиною змін. Він бачить у них тих, хто використовує можливості, які створюють зміни. Він пише: «Ось що є ключовим для підприємця і підприємництва: підприємець завжди шукає змін, реагує на них та використовує їх як можливість». Підприємцеві притаманне таке мислення, яке в першу чергу бачить можливість, ніж проблему, породжену змінами.
У сучасному розумінні підприємництва заснування власного бізнесу не є ані необхідним, ані достатнім для того, щоб називатися підприємцем. Не є обов’язковою умовою підприємництва й корисний мотив.
Говард Стівенсон, провідний теоретик підприємництва в Гарвардській школі бізнесу, описує суть підприємницького менеджменту як «гонитва за можливостями без врахування ресурсів, якими володієш у даний момент». Він помітив, що підприємці не тільки бачать та переслідують можливості, які вислизають із поля уваги адміністративного менеджменту, вони також не дозволяють первинно даним їм ресурсам обмежувати їхню свободу вибору. Підприємець мобілізує ресурси інших для досягнення своєї мети, адміністратор же дозволяє наявним ресурсам та посадовим інструкціям визначати своє бачення та поведінку.
Для бізнесу здобуте багатство є способом вимірювання створеної цінності. Бізнесмен є суб’єктом ринкової системи, яка й визначає чи створив він цінність. Ринок не є досконалим, але в кінцевому рахунку все відбувається саме так.
Але ринки не працюють так само добре для соціальних підприємців – тих хто створює не споживацьку, а соціальну цінність. Створену соціальну цінність виміряти дуже важко, причому сам підрахунок, окрім складності, ще й завжди є дискусійним. Навіть коли соціальний вплив можна виміряти, його дуже важко приписати якомусь одному конкретному впливу. Та, навіть якщо можна виміряти та приписати певному впливу, соціальні підприємці далеко не завжди можуть перевести їх в економічну форму. Здатність залучати благодійні ресурси, наприклад, не завжди є показником того, що соціальний підприємець створює певні важливі для благодійників цінності: психічне задоволення людей, які жертвують або пропонують свої послуги як волонтери, дуже слабо пов’язано з реальним соціальним впливом, якщо взагалі якось пов’язано.
Грегорі Діз, директор Центру розвитку соціального підприємництва Дюкського університету (США) (в цій статті використовується багато його думок), дає таке визначення поняттю «соціальне підприємництво»:
«Соціальний підприємець відіграє роль агента соціальних змін завдяки тому що він:
Приймає на себе місію по створенню та підтримці соціальної цінності,
Знаходиться в постійному пошуку та реалізації нових можливостей для досягнення цієї місії,
Включений в безперервний процес інновації, адаптації та навчання,
Діє рішуче, не обмежуючи себе тільки тими ресурсами, що є в даний момент,
Демонструє найвищу відповідальність по відношенню до своїх клієнтів та за результати своєї діяльності».
Це визначення, безумовно, є дещо ідеалізованим. Але кожен справжній соціальний підприємець в різних пропорціях відповідає наведеним критеріям.
Як бачите, «соціальний підприємець» відрізняється від «ринкового» лише цінностями, які він створює: в першому випадку – це соціальні цінності, в другому – споживацькі.
Наведемо далі тлумачення автором вищенаведеного визначення, використаних в ньому термінів, зі своїми, звичайно ж, коментарями.
Агенти змін у соціальному секторі
Соціальні підприємці є реформаторами і революціонерами, як і ринкові, але при цьому зі своєю соціальною місією. Вони виробляють фундаментальні зміни в тому, як робляться справи в соціальному секторі. Вони сміливо дивляться в майбутнє. Вони більше впливають на справжні причини проблем, ніж займаються лікуванням симптомів. Найчастіше вони зменшують потреби, ніж просто їх задовольняють. Вони прагнуть до створення системних змін і стійких покращень. Хоча вони можуть діяти локально, їх діяльність має потенціал провокувати глобальні покращення в обраних ними сферах, чи то освіта, охорона здоров'я, економічний розвиток, екологія, мистецтво чи будь-яка інша соціальна сфера.
Ми не можемо протиставити це визначення «ринковим підприємцям»: ті теж, не в переносному сенсі, як тут, а в реальному продають не тільки рибу, а й вудки.
Прийняття місії зі створення та підтримки соціальної цінності
Це ключовий момент, який відрізняє соціальних підприємців від бізнес підприємців і навіть від соціально відповідального бізнесу. Для соціального підприємця соціальна місія лежить в основі. Це місія з соціального поліпшення, і вона не може бути пожертвувана в ім'я виробництва індивідуальних цінностей (фінансових надходжень або споживчих вигод). Отримання прибутку, створення багатства або задоволення бажань споживачів - все це може бути частиною моделі, але при цьому лише засобом для досягнення соціальної мети, не самоціллю. Прибуток не є мірою створення цінності, так само як і задоволення споживача, такою мірою є саме соціальний вплив. Соціальні підприємці шукають довгострокової соціальної віддачі від інвестицій. Соціальні підприємці хочуть більшого, ніж швидкий результат, вони хочуть тривалого та сталого поліпшення. Вони думають про підтримуваний вплив.
Безперервний пошук і реалізація нових можливостей
Там, де інші бачать проблеми, соціальні підприємці бачать можливості. Їх поведінка зумовлена не стільки сприйняттям соціальної потреби і співчуттям, скільки тим, що у них є бачення того, як домогтися поліпшення, і вони сповнені рішучості зробити так, щоб їх бачення запрацювало. Вони наполегливі. Моделі, які вони розробляють, і підходи, які застосовують, можуть творити зміни і часто дійсно їх творять, тому що підприємці вивчають, що працює, а що ні. Ключовий елемент - це наполегливість у поєднанні з готовністю вносити поправки по ходу справи. І коли на шляху зустрічається перешкода, підприємці не кидають почате, а запитують: «Як нам подолати цю перешкоду? Як ми можемо змусити це працювати?».
Власне – жодної різниці з «ринковими» підприємцями!
Залучення в безперервні процеси інновацій, адаптації та навчання
Підприємці інновативні. Вони відкривають нові землі, розробляють нові моделі та застосовують нові підходи. Тим не менш, інновація може приймати безліч форм. Інновація не обов'язково повинна бути чимось абсолютно ще невідомим, вона може бути простим застосуванням вже існуючої ідеї в новому місці або в новій ситуації. Підприємцям не потрібно бути винахідниками. Вони просто повинні вміти творчо застосовувати те, що винаходять інші. Їх інновації можуть виявлятися в тому, як вони структурують свою ключову програму, або як вони залучають ресурси, або як фінансують свою роботу.
З фінансового боку соціальні підприємці шукають інновативні підходи, щоб зуміти гарантувати, що їхня структура буде мати доступ до ресурсів до тих пір, поки вона створює соціальну цінність. Ця готовність бути інновативним є частиною способу дії підприємця. Це не просто разовий сплеск творчості. Це безперервний процес вивчення, навчання та виправлення. І безумовно, з інноваціями завжди приходить невизначеність і ризик невдачі. Підприємці, як правило, мають високу стійкість до невизначеностей і вчаться керувати своїми і чужими ризиками. Вони сприймають невдачу в проекті як освітній досвід, а не як особисту трагедію.
Знову ж таки – ніякої різниці!
Рішучість дії, необмеженість ресурсами, що є зараз
Соціальні підприємці не дозволяють своїм обмеженим ресурсам стримувати своє бачення. У них є навички робити багато, маючи небагато коштів, залучати ресурси інших. Вони ефективно використовують свої власні мізерні ресурси і примножують їх за рахунок залучення партнерів і співпрацюючи з іншими. Вони досліджують всі можливості для залучення ресурсів. Вони не обмежені нормами і традиціями своєї галузі діяльності. Вони розробляють різні стратегії із залучення ресурсів, які можуть підтримати і зміцнити їх соціальну місію. Вони ретельно зважують всі ризики і керують слабкими сторонами справи, щоб зменшити ту шкоду, яку може заподіяти невдача. Вони розуміють наскільки готовий ризикувати кожен із учасників справи і використовують своє розуміння, щоб переносити ризики на тих, хто краще інших готовий впоратися з ними.
У цьому аспекті різниця між «ринковим» і «соціальним» підприємцем полягає в тому, що «ринковий» ризикує «своєю шкірою», а «соціальний» – справою, яку робить. Тому «ринковики», на нашу думку, є більш активними й винахідливими в пошуку та використанні ресурсів для розвитку.
Відповідальність перед своїм клієнтам і за результат своєї діяльності
Так як ринкова система автоматично не відсіває неефективні та негідні соціальні підприємства, соціальні підприємці роблять додаткові зусилля, щоб бути впевненими, що вони дійсно створюють цінність. Це означає, що вони шукають глибокого розуміння з боку тих, на чиє благо вони працюють. Вони стежать за тим, наскільки правильно змогли оцінити потреби тих людей, яким вони надають свої послуги, а також тих спільнот, всередині яких діють. У деяких випадках це передбачає тісні взаємини з цими спільнотами. Вони також повинні розуміти очікування та установки своїх інвесторів, включаючи всіх тих, хто інвестує в них свої гроші, час а також хто їм допомагає. Вони прагнуть забезпечити реальні соціальні поліпшення для своїх клієнтів і їх спільнот, а також привабливі соціальні та фінансові вигоди для своїх інвесторів. Знаходження балансу між очікуваннями інвесторів і потребами спільноти є важливою складовою їх складної справи. Коли це можливо, соціальні підприємці створюють подобу ринкових механізмів зворотного зв'язку, щоб зміцнити свою відповідальність. Вони вимірюють свій прогрес у термінах соціальних, фінансових та управлінських результатів, а не просто в термінах їх розміру, продуктивності і поточних процесів. Вони використовують цю інформацію, щоб коригувати власний курс, якщо буде потрібно.
Власне, в адекватному відстеженні результативності та ефективності своєї діяльності «ринковим» підприємцям набагато легше, ніж «соціальним».
Як бачите, у «соціальних» та «ринкових» підприємців набагато більше спільного, ніж могло здаватися. До підприємців можна віднести ще й таку рідку «породу» як державні підприємці. Ні, це ні в якому разі не стосується менеджменту підприємств, що знаходяться в державній власності. Для ілюстрації наведемо приклад, про який вже писали в своєму блозі на ГУРТі, власне, звідти й «цитата цитати»:
«Пришли совсем другие люди – более молодые, более образованные. Которые могут выдумывать разные проекты… Вот, скажем, Рузаевка, район Мордовии. Типичная проблема – в удаленном районе стоит школа на 400 учеников, а учеников всего 120. А топить-то и содержать школу надо, а денег на это нет. Рядом сельская больница – чистая и вполне пристойная, есть врачи, сестры, даже грязь лечебную завозят для грязевых ванн. Одна проблема – больных мало. А огромное здание тоже содержать надо. Председатель сельсовета, главврач больницы и директор школы родили проект – создание на базе больницы профилактория для школьников всего района. Поправлять здоровье без отрыва от учебного процесса. Два минуса соединили в один плюс, просчитали экономически и сейчас реализуют».
Чим не приклад підприємництва! Але його не можна віднести ані до «ринкового», ані до «соціального», бо люди все-ж таки на державній службі, тобто з одного боку їм треба було вирішувати проблеми підвідомчих їм територій та держструктур, за це вони одержують гроші, але з іншого – на їхню зарплатню навряд чи якось вплинуло це покращення. Звичайно, в державному секторі такийх вкрай мало. Навіть далеко не всі комерсанти є підприємцями (хай вони й відповідним чином зареєстровані), далеко не всі засновники та керівники НУО є «соціальними підприємцями».
У першій частині статті було висловлено таку думку: «розвиток підприємництва є ключовим фактором і майже єдиним шляхом утвердження в нашій країні громадянського суспільства». Сподіваємось, після прочитання другої частини ви погодитесь з автором, або хоча б зрозумієте його позицію! Якщо вистачить часу та натхнення, сподіваємось в наступній частині висловити думки щодо розвитку підприємництва в тому значенні, в якому даний термін визначено в цій публікації.
Успіхів вам та натхнення!
Контакти
Михайло Ізюмський
ГО “Толеранс центр”
http://www.facebook.com/izyumskiy
Розсилка від ГУРТа gurt.org.ua
