Що таке Ісландська революція, і чому її замовчують ЗМІ

Історія, розказана по італійському радіо про Революцію, що не припиняється в Ісландії, являє яскравий приклад того, як мало наші засоби масової інформації розповідають про реальний світ. В 2008 році, на початку фінансової кризи, Ісландія в буквальному сенсі збанкрутіла. Причини були згадані лише мимохіть, і з того часу цей маловідомий член Європейського союзу, як то кажуть, пропав з радарів.

У міру того, як одна за одною європейські країни опиняються під загрозою банкрутства, що ставить під питання існування євро, останнє, чого можновладці бажали б, це щоб Ісландія стала прикладом для інших. І ось чому:

П'ять років чистого неоліберального режиму зробили Ісландію, (населення 320 тисяч, без армії), однією з найбагатших країн у світі. В 2003 році всі банки країни були приватизовані, і з метою залучення іноземних інвесторів вони запропонували онлайн-банкінг, а мінімальні витрати дозволили запропонувати відносно високі показники прибутковості.

Рахунки, названі IceSave, залучили безліч дрібних британських і голландських інвесторів. Але в міру росту інвестицій зростав і зовнішній борг банків. В 2003 році борг Ісландії дорівнював 200 відсоткам її ВВП, а в 2007 році становив 900 відсотків. Світова фінансова криза 2008 року стала смертельним ударом. Три головних ісландських банки – Landbanki, Kapthing і Glitnir, дали дуба й були націоналізовані, а крона втратила 85 відсотків своєї вартості щодо євро. Наприкінці року Ісландія оголосила банкрутство.

Всупереч тому, чого можна було очікувати, криза призвела ісландців до відновлення їхніх суверенних прав, що в підсумку привело до нової конституції. Але цього вдалося досягти через біль.

Прем'єр-міністр соціал-демократичного коаліційного уряду Гейр Хорді вів переговори з надання 2.1 мільярда доларів кредиту, до якого північні країни додали ще 2,5 мільярди. Але міжнародне фінансове співтовариство тиснуло на Ісландію, для того, щоб вона вжила радикальних заходів (як в Україні). МВФ і Євросоюз хотіли взяти на себе цей борг, стверджуючи, що для країни це єдиний шлях розплатитися з Британією і Голландією.

Протести і заворушення тривали, зрештою змусивши уряд піти у відставку. Вибори були перенесені на квітень 2009 року, в результаті чого до влади прийшли політики, які засудили неоліберальну економічну систему, але відразу ж здалися вимогам до Ісландії погасити в цілому три з половиною мільярди євро. Це вимагало, щоб кожний житель Ісландії щомісяця платив 100 євро протягом п'ятнадцяти років, аби погасити борги банків. Це була та соломинка, яка переломила верблюдові спину.

Те, що трапилося потім, було екстраординарним. Думка про те, що громадяни мають платити за помилки фінансової монополії, що ціла країна повинна бути обкладена даниною, щоб погасити приватні борги, змінила стосунки між громадянами й їхніми політичними інститутами, і в підсумку призвела до того, що лідери Ісландії зайняли бік своїх виборців. Голова держави Олафур Рагнар Гріммсон відмовився ратифікувати закон, що зробив би громадян Ісландії відповідальними за борги ісландських банкірів, і погодився скликати референдум.

Зрозуміло, міжнародне співтовариство тільки збільшило тиск на Ісландію. Британія й Голландія пригрозили суворими репресіями, які призведуть до ізоляції країни. Коли ісландці зібралися голосувати, МВФ погрожував позбавити країну будь-якої своєї допомоги. Британський уряд погрожував заморозити заощадження й поточні рахунки ісландців. Як розповідає Гріммсон: «Нам казали, що якщо ми не погодимось на умови міжнародного співтовариства, то станемо Кубою. Але якби ми погодилися, то стали б північним Гаїті.

У березневому референдумі 2010 року 93 відсотки проголосували проти виплати боргів. МВФ негайно заморозив кредитування. Але Революцію (про яку практично не писали мейнстрім-ЗМІ) було не зупинити.

За підтримки розгніваних громадян уряд ініціював цивільні та карні розслідування щодо осіб, відповідальних за фінансову кризу. Інтерпол видав міжнародний ордер на арешт колишнього президента банку Kaupthing Сігурдура Ейнарссона, а інші банкіри, також причетні до краху, втекли з країни.

Але ісландці не зупинилися на досягнутому: вони вирішили прийняти нову конституцію, що звільнила б країну від влади міжнародних фінансів і віртуальних грошей.

Щоб написати нову конституцію, народ Ісландії обрав 25 громадян із числа 522-ти, які не належали до жодної політичної партії та яких рекомендували щонайменше 30 громадян. Цей документ був справою рук не купки політиків, а був написаний в Інтернеті. Установчі засідання проводилися он-лайн, і громадяни могли писати свої коментарі та вносити пропозиції, своїми очами спостерігаючи, як їхня конституція поступово набуває форму.

Конституція, що в остаточному підсумку народилася в рамках такої народної участі, буде представлена в парламент на затвердження після наступних виборів.

Сьогодні ті ж рішення пропонуються іншим народам. Народу Греції кажуть, що приватизація їхнього державного сектора є єдиним рішенням. Те саме загрожує й італійцям, іспанцям та португальцям і нам, українцям.

Всім, треба дивитися на Ісландію. На їхню відмову скоритися іноземним інтересам, коли ця країна гучно та чітко заявила, що їхній народ є суверенним.

Ось чому Ісландії немає в новинах!